Прага-Львів. День 9 та 10. Krakow.
Зранку придбавши карти велосипедних доріг, склали маршрут – через Освенцім на Краків. Теоретично – заночувати мали під Краковом, а вийшло – у самому Кракові. Оскільки в Краків ми приїхали в 22:00 – тому вирішили залишитись тут на наступний день, щоб роздивитись польську “перлину Європи”.
До Освенціма їхали швидко, якось непомітно і раптово після чергового повороту заїхали у один із найбільших нацистських концтаборів.
Всередину можна зайти, концтабір працює як музей. Люди туди ходять з малими дітьми – не знаю, що вони говорять дітям про те, що тут відбувалось, але я б свою дитину туди не повів. Я сам зайти всередину не осмілився – мені здавалось, що з димарів до цих пір йде чорний дим, і чути цих людей, їх крики, їх страждання… Дуже негативне місце. Навіть природа навколо сумна-сумна.
У наступному містечку ми зупинились у підніжжя замку, біля такого собі польського Шевченківського Гаю. Такі ж старі дерев’яні будиночки, сосни, атмосфера минулого…
Проте є тут дещо таке, чого у Львові нема і доки я цим не займусь – і не буде. Маленький ресторанчик, з апетитними стравами і невисокими цінами. Мені завжди було цікаво – чому на всі заходи в Гаю – чи то Свято Хліба, чи Пасха – ніхто не годує людей? Чому організатори вважають, що однієї лавки з хот-догами достатньо, щоб відвідувачі не були голодними? От і носять всі їжу з собою в Гай, бо знають, що їсти там не дають, тільки наливають.
Попоївши національних місцевих блюд, які не можливо не запити пивом через їх незвичний для нас смак, ми вирушили далі. Відразу за містечком ми подумали, що велосипедний знак хтось розвернув у інший бік – не може ж ЦЕ були велосипедною трасою:
Але ні, це таки вона – на стовпах під трафарет нафарбовані стрілки, отже треба їхати. Точніше, йти. Так ми добре собі йшли декілька годин – поки не подолали місцеві гори. Від таких велотрас, точніше велостежок, ми були в шоці. Здається, що їх прокладали не для велосипедистів, а для “щоб були”. Ну просто Україна. Хоча ні, на Україні знаків для велосипедистів ще не намалювали… А от велостежки вже є – через городи, поля, ліси – у нас такі стежки, що нехай Польща сховається!
(Насправді я б не хотів, щоб у даному питанні Україна повторювала досвід Польщі – давайте відразу робити як в Чехії? Чому ми завжди беремо приклад і досвід тільки від Польщі або Росії? Згідні?).
Так ми трохи доїхавши, трохи дійшовши, дістались до містечка, що знаходилось за 40 км. від Кракова. Поїхали у місцевий “пансіонат” – довго їздили довкола, питали людей, де тут пансіонат, і всі чомусь вказували нам на халупу, в якій на нашу думку був розміщений притон місцевих важких підлітків. Четверта жіночка, яку ми запитали, де тут пансіонат, сказала, що ми довкола нього і їздимо, але вона не радить туди заходити, бо до ранку велосипедів наших вже не буде. Ну що ж, як скажете, пані. Ми розгорнули карту і почали думати, де б ніч перебути, запитали ще в одного пана, де можна переночувати, той сказав просто: “ніде” та порадив нам їхати на вокзал, сідати на електричку та дути в Краків. Ми недовго думаючи скористались його порадою і пізно ввечері були в Кракові. Відразу на вокзалі за 14 злотих (30 грн) нам дівчинка з туристичного бюро зарезервувала хостел (готель з туалетом на поверсі), і через годину ми вже були на місці. Скинули речі та побігли фотографувати нічний Краків.
Кафешки вже всі закривались, але ми таки випросили піцу, поплакавшись на важку долю туристів.
Трамваї в Кракові теж їздять швидко:
Краківський смітник. Не даремно ми міста-побратими.
Повернувшись в наш хостел опівночі, ми вирішили залишитись в Кракові ще на один день – по-перше, вночі ми нічого не побачили в польському Львові, по-друге, велосипедна траса закінчувалась відразу за Краковом, і починалась знову за 40 км. від нього. Як вирішують таке питання інші велосипедисти – я не знаю, але ми вирішили вирішити цю дилему за допомогою польської залізниці, бо дуже не хотілось їхати по при трасу з машинами.
Зранку – вийшли у місто, і відразу один в одного запитали: “Ми у Львові?”. Будинки – обшарпані, ще гірше ніж у Львові:
пластикові вікна – як і у Львові – в старих будинках (у Празі не зустрінеш старого будинку з пластиковими вікнами):
Проте трамвай хоч виглядає старим та незграбним, але їздить дуже швидко, майже як в Празі. До речі, у Кракові колись була така ж вузька колія, як і у Львові.
Багато підземних переходів у зовсім, здавалося б, непристосованих для цього місцях.
Якась краків’янка думає, що надійно замкнула ровер:
Польське пиво. Гарна машина, чого не скажеш про пиво. Польське пиво – сто процентів не символ Польщі.
Краківський замок. Шкода, не дали Буняку побудувати замок у Львові – яка різниця, що історія не зберегла вигляду Львівського замку? Туристам потрібен атракціон!
А ще Львову бракує річки та велосипедної стежки попри неї. Ну добре, просто річки. Або просто стежки.
За обідом – о чудо! Ми знайшли чеське пиво! Щоправда, його у цьому ресторані є тільки одна пляшка, не біда – іншою пляшкою став німецький Пауланер. В Польщі, як і на Україні, допускають наливати пиво в бокали не одної марки. Від цього у пива втрачається смак.
Площа Ринок – більша, ніж у Львові.
Карети – гарніші ніж у нас, коні – такі ж.
В цілому, від прогулянки по Львову, я отримую більше задоволення, ніж від прогулянки по Кракову. Якось тут не затишно. Це як Чорногорія і Хорватія – ніби й море одне, і люди подібні, але рівень – зовсім інший, після Хорватії - Чорногорія вже не цікава. Так і Краків з Прагою. Ніби і то і інше – Європа, але Краків подобається тільки до того часу, поки не побачив Прагу.
Увечері зайшли на вокзал, подивитись розклад електричок – чорним кольором – “наші” особові потьонги (по-чеськи особові влаки, а по українськи – просто – електрички)
Вечірній Краків, як і Львів, гарніший за свою денну версію.
Далі:
Прага-Львів. День 11 та 12. Львів.