Прага-Львів. День 11 та 12. Львів.
Взагалі-то мало бути 13 днів. Чи то щоб уникнути нещасливого числа, чи то ми були вже стомлені від подорожі, чи то одноманіття Польщі, чи то близькість Львова – подіяли таким чином, що ми скоротили подорож на 1 день.
Оскільки велосипедної траси на схід від Кракова на карті не існує, зранку ми на електричці доїхали до міста Тарнов.
Зійшовши на потрібній станції – ми трохи розгубились. Важко було зрозуміти, де ми є – на Україні таких вокзалів вже не залишилось (принаймні на заході), в Польщі – бути не може, це ж Європа!
Потім ми зрозуміли, побачивши їхні дороги – це місто, в якому живе найбільша українська діаспора 
Виїхали ми з того міста швидко – не те, що там не було що дивитись – просто те що було – лякало. Своєю неохайністю, неприбраністю, сірим і похмурим виглядом.
На щастя, принаймні з Тарнова до Пржешова була нанесена на карту велосипедна доріжка. Частково. А там, де для велосипедів ніякої дороги не передбачили – нам доводилось їхати разом з машинами по великій дорозі, на якій, звичайно, узбіччя нагадувало морські хвилі. Тому у Пржешов ми приїхали трохи злі та не добрі.
План був таким: тут переночувати, а зранку – на роверах в Перемишль, де знову переночувати і на 13-й день через Медику – на Україну. Але в силу перелічених на початку статті факторів, а також того, що в готелях не було вільного місця, а нам не було змісту ночувати на вулиці так близько від дому, ми покружляли містом,
заїхали на площу Ринок з якої довго шукали вихід через те, що по периметру – суцільні пивні ряди.
Подивились – і в дорогу.
В Перемишлі були після 10-ї вечора. Шукати готель вже, звісно, пізно. В центрі повечеряли, знайшли знак на Медику і вйо в дорогу. На виїзді з Перемишля зустріли групу з Тернополя, які їздили в Татри. Але халтурили вони ще більше за нас – на роверах – тільки через кордон, і безпосередньо до підніжжя гір, решта часу їх возили електрички.
Разом з ними – по нічній Польщі, ми за півтори години були на кордоні. Їхати було цікаво, через те що група вийшла немаленька. Вирішили, що наступного разу когось треба брати з собою – чим більше людей, тим дорога веселіше минає.
Близько 1-ї ночі ми перейшли через пішохідний перехід у Медиці, на щастя черги зовсім не було.
У третій ми вже бути в Мостиськах, де дві години чекали на першу електричку. Трохи смішно було від того, що наша електричка 50 км. проїжджає за 2 години – по Польщі чи Чехії електрички таку відстань долають за 40 хв. Також хотілось би написати кудись, щоб наші електрички теж були пристосовані до транспортування велосипедів, а то так виходить, що через один ровер весь вагон стає непрохідним. З такими думками ми рушили з Мостисьок, і наступне, що я пам’ятаю – це вже Львів. Вокзал-Привокзальна-Універ-Центр – все, ми вдома. Помитись і спати. Ні, просто спати. Микола, розбудиш мене на вечерю. На добраніч.